We are searching data for your request:
Upon completion, a link will appear to access the found materials.
Історія головною роботи радянського російського живописця Павла Коріна велична і трагічна. Грандіозність картини «Русь що йде» в розмаху художнього задуму, а трагізм в тому, що йому не судилося повністю реалізуватися - праця Коріна залишився незавершеним.
Третьяковська галерея зберігає 29 фрагментів для масштабної композиції ненаписаної картини. Відвідувачі музею, проте, бачать в ескізах самостійні цілісні образи, а подумки збираючи воєдино зображені сцени, розуміють задумане майстром.
Дія полотна «Русь що йде» повертає глядачів в 1925 рік у московський Донський монастир. Духовенство всіх рангів, щиро віруючі і фанатики, юродиві і жебраки - всі прощаються з патріархом Тихоном в священної церемонії відспівування. Павлу Коріну довелося на власні очі спостерігати це урочисте драматичне хід разом з іншими художниками, композиторами і майстрами пера. По-справжньому, з сумним надривом сколихнулася душа у російського живописця від усього побаченого.
Непримітний глас православних церков відгукувався в повсякденності лише тихим перестуком дзвонів; тепер - в мить прощання з головним духовним наставником, він звучав на повну силу, він тужив, але сподівався на перемогу православної Русі.
Філософська картина передає в найдрібніших подробицях шати єпископів, монахинь, духовенства всіх ступенів, їх характери і душевні терзання в момент паломництва. З винятковою виразністю написав майстер внутрішнє оздоблення церкви - старовинні фрески з ликами святих.
Корін спочатку назвав майбутній шедевр траурним молебнем - «Реквієм». «Руссю йде» стала картина за порадою Максима Горького, який захоплювався ідеєю художника і оберігав її від безбожної радянської влади.
«Реквієм» з роками перетворився від концепції загибелі російської духовності до свідоцтва багатства і стійкості духу Церкви.
Костянтин Олексійович Коровін Крим Гурзуф
